Ситуація з Сєвєродонецьком і Лисичанськом у військовому плані повністю себе вичерпала. Як би важко не було, а було надзвичайно важко, всі поставлені завдання вищого керівництва були виконані. Далі не було ніякого сенсу утримувати цей «апендицит», який кожного дня міг завершитись оточенням.Те, що відбувалось на цьому напрямку, важко назвати бойовим зіткненням, більше підходять слова хаос і пекло. Але українські підрозділи навіть у незручному для себе становищі змогли нанести ворогу величезних втрат.

росія за кожен сантиметр просування платила ріками крові своїх солдат. Командир однієї з наших груп разом з ще двома хлопцями, за два дні, знищили 10 одиниць ворожої техніки. Уявіть собі: троє людей на позиціях, на які безперервно повзуть танки і бмп. Згодом про це напишу.Тут не було простих доріг чи позицій. Все масовано обстрілювалось і штурмувалось кожного дня. Авіація, артилерія всіх типів, фосфорні заряди, ракетні удари, тут було все і дуже багато.

В книжках і фільмах такого не пишуть і не показують. Кожен, хто брав участь в цій кампанії, заслуговує на повагу і визнання. Прості хлопці і дівчата показали, що битись можна навіть тоді, коли логіка це заперечує.Ви знаєте, тут я для себе зрозумів дві глобальних речіПерше: ця війна не за звільнення того чи іншого міста. Це війна на повне знищення… або-або…

Друге: деяким місцевим жителям ти можеш зробити найкращі дороги, збудувати нові школи і лікарні, але вони всерівно будуть тягнутись за брудом і бідністю, яку несе росія. Так їм чомусь простіше жити. Ну незмінні деякі речі і все. Єдине шкода дітей і тих, хто дійсно вірить у щось добре.Ми повернемось в Лисичанськ з Сєвєродонецьком і в Гірське з Золотим. Ми звільнимо всі наші території. Але інколи доводиться робити крок назад, щоб згодом зробити два вперед. І в цьому випадку – це єдиноправильне рішення. Нема ніяких поразок. Війна триває! Рівно місяць тому, коли ми сюди потрапили, я написав, що наше основне завдання – вижити. Український воїн є набагато важливішим, аніж зрівняна з землею територія якоїсь промки чи НПЗ.

Далі нас чекає чітка лінія фронту. Це буде пряме протистояння на відстані десятків сотень кілометрів і тут головне показати нашу витривалість. У таких ідеологічних війнах найважливіше тримати удар і не розслаблятись.Всім Героям, що незважаючи нінащо, виконували до кінця завдання і загинули в боях на Луганщині – вічна слава і честь. Ваша жертва ніколи не буде марною.