Дмитро Павличко – Ніні Матвієнко, яка віддала сина в московський монастир. Не вчи мене любити Україну, Якщо ти свого сина віддала Московській церкві, золоту дитину Перевернула в темного хахла. Не чує він тепер твоєї мови, Ненавидить свого дитинства сни, Не молиться до Божої Покрови За Україну, що встає з труни. Ти сина в монастир чужий сховала, Закрила мудро від страшних загроз; Душа твоя від страху приневпала, Але не бійсь! Він – славний малорос.

Він молиться до імперського бога, Цілує руку п’яного попа, Ховається од світла, як стонога, Його душа – безпам’ятна й сліпа. Він дивиться в царів жорстокі лиця, Та бачить янголів, а не катюг; Він – не слуга Господній, він – мокриця, Диявола пахолок, рабський дух! …А твій синок до твого серця й дому Не вернеться із підкремлівських зір, Він на землі Гоморри і Содому Відновлює кривавий «русский мір»!»