Відколи батько переїхав, Роман залишився єдиним чоловіком в домі. Вся надія у літньої незрячої бабусі і мами була тільки на нього. Власної родини створити не встиг, тому, за місцевою традицією, його проводжатимуть на вічний спочинок із весільними атрибутами.
Ще 25 лютого Роман написав заяву — хотів йти добровольцем на фронт. Проте мобілізували його 18 травня. Рівно за місяць він загинув на Донеччині.
Хлопець на всі сто – лишень так говорять земляки й односельці про Романа Смосюка.
— Ми його під вінець мали би відправляти, хлопець золотий, а зараз в останню путь всім селом проводжаємо, — односельці не стримують сліз.
Вони 24 червня зустріли свого Героя вдома. Він повернувся сюди назавжди. На подвір’ї на Романа чекали спечений коровай і весільні обручки. Такою є місцева традиція, коли неодружених проводжають на вічний спочинок…
Просив рідних молитись…
— Неоголошена війна знову принесла горе у нашу громаду. З глибоким сумом повідомляємо про загибель Смосюка Романа, — повідомили у Борсуківській громаді. — Наш захисник загинув 18 червня 2022 року, під час бойового завдання, отримавши поранення несумісні з життям в населеному пункті Богородичне Донецької області. Вічна пам’ять…
Роман Олегович Смосюк народився 12 жовтня 1988 року у с. Нападівка на Лановеччині.
Востаннє Роман виходив на зв’язок 17 червня. Рідних просив молитись, бо вирушають на бойове завдання. З друзями не був настільки обережний у висловах. Ми не можемо повідомляти все, що почули, але якщо коротко передати зміст розмови, почутий від друзів, то Рома їх попереджав: ситуація вкрай важка. Надзвичайно важка. Наступного дня Романа не стало…
— Він був хлопцем «на всі сто». Представляв село в складі футбольної команди, організаційний, ініціативний, ніколи не казав, що я не можу і не піду, — пригадує Староста с. Нападівка Богдан Фольварочний. — Жодних конфліктів з жодною людиною…
Пішов сам у військкомат
У Романа залишились мама Євгенія Григорівна, сестра Алла, яка з родиною проживає на Рівненщині. Батько Романа вже давно переїхав до Росії. Ніхто не чув від хлопця ні нарікань, ні схвалення з цього приводу. Всі в селі це приймали як факт. Що творилось з цього приводу у душі хлопця, який щосили рвався на фронт воювати проти російської орди, — вже ніхто й ніколи не дізнається. Залишились у Романа ще дві літні бабуся і дідусь по батьковій лінії.
— По списку щодо мобілізації в мене Романа не було, він доброволець, — каже староста. — Пішов разом з іншими хлопцями без оповіщення. Написав заяву 25 лютого. Але був мобілізований 18 травня. Пішов служити. В цей період чергував на блок-постах, був в місцевій теробороні. Потім каже, мовляв, мені набридло без діла бути, і пішов сам у військомат — його й мобілізували.
Його загибель – велике горе для всієї Нападівки. А для родини – й поготів. Відколи батько переїхав, Роман залишився за старшого, за єдиного чоловіка у родині. І всю надію на нього покладали як на захисника й помічника його мама та літня бабуся, яка через поважний вік вже втратила зір.
Зараз із села служить 29 контрактників і мобілізованих, каже староста. І додає: це разом з Романом…
— В 2014 році ми відправили 21 людину служити, — каже Богдан Фольварочний. — Вернулись всі як один. Живі й здорові. А тут… Біда у нас, велика біда…
Редакція «20 хвилин» щиро співчуває мамі, сестрі, бабусям і дідусеві, всій родині, односельцям і побратимам. Вічная пам’ять, шана і слава тобі, Герою…