Луцьк. Маршрутне таксі зупинилось, щоб забрати пасажирів. Серед них хлопчина у старому камуфляжі з величезною дорожньою сумкою. Обличчя втомлене, але щасливе. Видно, що їде додому. Простягає водієві 3 гривні за проїзд. — Хлопче, те що ви робите для нас ціни немає. Забери гроші. А мамі на подарунок маєш? Боєць усміхнувся: — Все добре. І мамі і сестричці купив. — Дивись. Якщо потрібно, не соромся! Їдемо. За водієм сидить жінка років 65, ніби про себе, але щоб всі чули бурмоче російською:

— Не дадут никак Донбасу жить.Чего туда лесть.Людей убивать.. Маршрутка зупиналась. Водій відчинив двері, зайшов до салону, взяв незадоволену пані під руку простягнувши 3 гривні. — Шановна, мені здається, що ви сіли не в ту маршрутку. Нам з вами не по дорозі. І дуже ввічливо спровадив її з салону. Повернувся до пасажирів і ніби виправдовуючись, сказав: — У мене син загинув на Донбасі, а в дружини серце не витримало…