Подаємо мовою оригіналу: Вероніка Терехівська Розчарування та зневіра Людей яких я пустила в свій будинок в селі навряд чи можна вважати людьми. Бо залишили після себе наче орки… Памперси розкидані по подвір’ю
Меблі з хати винесені просто на вулицю

Мої рушники наче ганчір’я в сараях Манеж моєї дитини просто порваний Холодильник, який вимкнутий з розетки, а в ньому купа зіпсованих гнилих продуктів
Заколочені гвоздями двері Вікна заколочені плівкою і гвоздями і ще хз чимЦілий посуд, який розкиданий на подвір’ї по землі Борг за світло, який можливо мені вдасться компенсувати за виплату від держави, якщо вона буде

І ще й людям нагадили в селі

В нас люди добрі от і понаписували молоду пару з дитиною на 2000+1500 грн в магазині за словами місцевих.

Чи буду я після цього допомагати переселенцям? Певно, що ні і дуже з обережністю взагалі ставитись до тих хто родом з Луганщини.

Чому через таких свиней мають бути осудженні нормальні люди, які тікають від війни?

Не хочеш зла то не роби людям добра – це прислів’я на жаль сьогодні забулось.

Але все налагодиться і ми знову заживемо, як колись.